За приписами статті 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч. 1 ст.56). Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (ч. 2 ст.56). Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст.56). Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник (ч. 3 ст.56).
В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.
Разом з тим у пункті 6 рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Відповідно особи, які представляють юридичну особу за довіреністю і виконують процесуальні дії на підставі наданих їм довіреністю повноважень, виступають від імені цієї особи як довірителя, а не в порядку самопредставництва.
За статтею 59 Конституції України (в редакції Закону 1401) кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Також Конституцію України було доповнено статтею 131-2, за частинами першою, третьою та четвертою якої для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура та виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення; законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Підпунктом 11 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Закону 1401, тобто до 30 вересня 2016 року, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності,– до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Щодо підтвердження представництва у суді, варто зазначити наступне.
З огляду на зміни в правилах представництва (так звана «адвокатська монополія»), з 1 січня 2018 року у відповідності до підпункту 11 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України (в редакції Закону 1401), відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-2 Конституції, представництво у апеляційному господарському суді здійснюється виключно адвокатами. Відповідно до статті 60 Господарського процесуального кодексу України, яка є спеціальною статтею процесуального закону, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» .
На думку судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Івана МІЩЕНКА, належним підтвердженням повноважень адвоката з огляду на статтю 60Господарського процесуального кодексу України, є довіреність, у тексті якої обов’язково має бути зазначено, що її видано власне адвокату, а не фізичній особі. В іншому випадку як у суду, так і у протилежної сторони в процесі виникають сумніви щодо належного підтвердження представництва в суді касаційної інстанції власне адвокатом, а не фізичною особою. Надання ж свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, звичайно, є підтвердженням статусу адвоката як такого, однак не є відповідним доказом належного представництва клієнта саме у цій конкретній справі.
При цьому, вважає Іван МІЩЕНКО, у випадку, коли адвокат при поданні скарги додає довіреність, видану як фізичній особі, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та договір на надання правової допомоги, такі документи не можуть вважатися належним підтвердженням повноважень адвоката, як представника сторони, оскільки у цьому випадку стаття 60 Господарського процесуального кодексу України вимагає надання ордера, оскільки дана норма не містить договору про надання правової допомоги серед переліку документів, які підтверджують повноваження адвоката саме у цій конкретній справі. Позиція адвокатів була б повністю виправдана, якби норма частини 3 статті 60 ГПК була б викладена, як варіант, наступним чином: «Повноваження представника підтверджується довіреністю». Однак наявність чіткого формулювання «адвоката як представника» вимагає свого підтвердження саме в тексті наданої довіреності,– вказує суддя Верховного Суду Іван МІЩЕНКО.
Такі правові позиції Касаційного господарського суду, які вже застосовуються у подібних ситуаціях містять ухвали у справах 910/582/17, 910/5790/17, 904/8549/17, 910/10948/17, 910/11239/17 та 912/1172/17, а також ПостановаВеликої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 910/22324/16.
Варто зазначити, що підписання та/або подання апеляційної скарги є процесуальною формою реалізації повноважень з представництва.
Як зазначає суддя Верховного Суду Іван Міщенко, на стадії відкриття провадження у справі питання щодо належного представництва розглядається судом саме за формальними ознаками. Більш того, у судовому процесі беруть участь й інші сторони та їх представники, які вимагають дотримання процесуального закону як з боку суду, так і з боку інших представників. Принцип змагальності у судовому процесі, закріплений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, знаходить своє відображення саме в цій конкретній ситуації.
Недотримання процесуальних норм, зокрема подання апеляційної скарги особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено,– є підставою для її повернення відповідно до пункту першого частини п’ятої статті 260 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя-спікер Рівненського апеляційного господарського суду Інна РОЗІЗНАНА
_03_03.png)
