До відома - банківський метал не є грошовим зобов’язанням

Різне визначення предмета регулювання правових норм, поширення дії правової норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, призводить до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Слід відмітити, що проблемні питання неоднакової практики вирішення господарських спорів знаходять своє відображення у низці документів, напрацьованих Вищим господарським судом України.

Ураховуючи значимість питань, пов'язаних з чинним нормативним регулюванням правовідносин у сфері застосування відповідальності за порушення грошових зобов’язань, виражених в банківському металі, слід зауважити на таке.

Згідно приписів частини 2 статті 199 Господарського кодексу України до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов’язання» Цивільного кодексу України ( далі – ЦК України), тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов’язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов’язання є грошовими.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами частини першої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до положень статей 524, 533, 625 ЦК України грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У даному аспекті варто зупинити увагу на договорі банківського вкладу (депозиту), відповідно до якого  одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад) зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК  України).

Законом України «Про банки і банківську діяльність»  поняття вкладу (депозиту) визначається   як кошти в готівковій або  у  безготівковій формі,  у  валюті  України  або в іноземній валюті,  які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах  на визначений  строк  зберігання  або  без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до  законодавства  України
та умов договору.

Загальний порядок залучення банками України банківських металів від юридичних і фізичних осіб на їх вкладні (депозитні) рахунки регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 ( зі змінами), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за   № 1256/8577.

Якщо за умовами укладених сторонами договорів банківського вкладу відкриті вкладні рахунки у банківських металах, то відповідно банк бере на себе зобов’язання сплатити вкладнику суму вкладу й нараховані за ним проценти в банківському металі, а не в грошових одиницях, а тому таке правовідношення не є грошовим зобов’язанням та до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України.

Зазначену правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України у справі 6-38цс14 від 14.04.2014 «Зобов’язання за договором банківського вкладу в банківському металі – золоті не є грошовим зобов’язанням, оскільки в ньому не передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, тому до таких правовідносин положення статті 625 ЦК України не застосовуються».

Необхідно зазначити, що у зв'язку зі змінами, які відбулися в законодавстві України, та з питаннями, які виникають у судовій практиці щодо застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, Вищим господарським судом України внесено зміни і доповнення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України.

Так, з метою однакового і правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань постановою пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 10.07.2014  “Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України”  доповнено пункт 1 підпункт 1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" абзацом такого змісту:

"Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання".