Такого висновку дійшов Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» на рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 903/106/14. Позивач у справі оскаржував у господарському суді постанову головного державного виконавця про повернення виконавчого документа щодо стягнення коштів та зняття арешту з коштів боржника.
Оскаржувана постанова винесена державним виконавцем через відсутність майна боржника на підставі пункту дев’ять частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону від 05.10.2016).
Однак, скаржник вважає, що головний державний виконавець виніс постанову із порушенням Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" (набрав чинності 24.05.2017), відповідно до ст. 1 якого повинен був зупинити виконавче провадження, оскільки боржник є державним вугледобувним підприємством, а не повертати виконавчий документ стягувачу.
У свою чергу, під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в обґрунтування винесеної постанови покликається на статтю 34 Закону України "Про виконавче провадження", яка в переліку підстав для зупинення виконавчого провадження не містить умови щодо зупинення виконавчих проваджень і заходів примусового виконання рішень для державних вугледобувних підприємств. І даний перелік є вичерпним. Разом з тим, пункт дев’ять статті 37цього Закону передбачає повернення виконавчого документа стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Господарський суд Волинської області виніс ухвалу, в подальшому залишену без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду, якою відмовив скаржнику у задоволенні його скарги на дії головного державного виконавця, відповідно залишив в силі постанову останнього. Свої рішення суди мотивували тим, що державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом. І оскільки стаття 34Закону України "Про виконавче провадження", що визначає підстави для зупинення виконавчого провадження, не містить підстав, які стосуються саме виконавчих проваджень щодо державних вугледобувних підприємств, відповідно державний виконавець правомірно застосував положення пункту дев’ятого статті 37 цього Закону і повернув виконавчий документ стягувачу.
Додатково суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що статтею 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" визначено Кабінету міністрів України у місячний строк розробити та затвердити програму відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Однак, місячний строк, встановлений цим Законом, на момент винесення оскаржуваної постанови головного державного виконавця (13.07.2017) сплив 25.06.2017.
Проте, з такою позицією не погодився Верховний Суд і своєю Постановою задовольнив касаційну скаргу позивача, скасувавши рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій і, відповідно, визнавши оскаржувану постанову головного державного виконавця про повернення виконавчого документа недійсною.
Мотивуючи прийняте рішення, Верховний Суд, зокрема зазначив, що 24 травня 2017 року набрав чинності Закон України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", відповідно до статті 1 якого тимчасово, до 01.01.2019, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, оскільки боржник є державним вугледобувним підприємством, то в головного державного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу згідно пункту дев’ять статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", натомість були наявні підстави для зупинення виконавчого провадження на підставі статті 1Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".
В силу статті 1Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України "Про виконавче провадження", а й відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону з певного питання, цей Закон не ставився під сумнів (зокрема, шляхом його невиконання), а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що він буде застосовуватися.
_03_03.png)
