flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Обсяг вимог кредитора, забезпечених заставою майна, не залежить від зафіксованої у забезпечувальному договорі вартості цього майна

31 травня 2018, 12:09

Забезпеченими зобов'язаннями в розумінні статті 1 Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та, відповідно, вимогами забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, є всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), і є дійсними на момент визнання вимог та можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства.

Господарські суди, визначаючи розмір забезпечених кредиторських вимог та включаючи їх окремо до реєстру, повинні застосовувати положення статті 19 Закону України «Про заставу» та статті 7 Закону України «Про іпотеку» та встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, а також склад та розмір цих вимог.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, у складі якого Велика Палата ухвалила постанову від 15 травня 2015 року у справі № 902/492/17 (провадження № 12-52гс18).

Одним із мотивів, з яких виходила  Велика Палата Верховного Суду, зокрема є те, що іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством.

При цьому, у рішенні також зазначено, що  Закон  про банкрутство не містить іншого порядку та способу визначення забезпечених вимог, ніж наведені вище положення законодавства, не пов'язує визначення вимог, забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, для включення їх до реєстру вимог, із договірною вартістю предметів забезпечення. Натомість правове значення має розмір підтверджених документально зобов’язань боржника за основним зобов’язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення, яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще не відома.

У цьому випадку Велика Палата відступила від раніше викладеної позиції щодо застосування норми права в подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 3-1591гс16 (№ 918/169/16), де зазначено, що відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов’язанні, обмежується договірною вартістю майна, переданого в іпотеку.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 902/492/17 можна ознайомитись за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74218793

 

Суддя, секретар Першої судової палати,

що спеціалізується на розгляді справ про банкрутство та інших спорів,

крім спорів про інтелектуальну власність, корпоративних спорів,

Костянтин ОГОРОДНІК